Роковина повномасштабного вторгнення
Вже два роки з днини, коли на території рідної неньки України почалась повномасштабна, але не об’явлена нападником, війна. Вже два роки поспіль в нашій країні військовий стан, два жахливих роки, в які ми засинаємо та прокидаємось під звуки повітряних тривог, а іноді й під звуки ворожих обстрілів. Два роки цієї нелюдської навали, яка вимусила когось покинути домівки та податися світ за очі, а когось й того гірше лишила домів, родин тощо. Прокинувшись два роки тому під звук першої повітряної тривоги хіба хтось з нас усвідомлював дійсно, що почалось щось жахливе, хіба було в нас розуміння того, що ця війна триватиме так довго? Впевнен, що НІ! Бо жодна людина не готова за декілька годин збагнути, що розмірене й мирне життя скінчилось й на дворі війна. Справжня війна! Жорстока!
Сьогодні ми, ті хто залишився жити на території громади, пройшли вже багато такого, що ще два роки тому не бачили навіть у фільмах про війну, бо не було за тих часів такої зброї. Сьогодні ми вже за звуком визначаємо, що, де, куди або звідки… та іноді розмірковуємо на тему, а навіщо нам такі знання та як гарно було жити без них.
Ми навчилися цінувати кожен Божий день та дякувати Богу за те, що живі і здорові, за дах над головою та хліб на столі, за все, що маємо. Ми навчились більшому співчуттю та взаємній підтримці. Ми збагнули, що в житті є дуже коштовні речі, які ніхто й ніколи не зможе оцінити в грошовому еквіваленті, бо це життя та здоров’я рідних та близьких, а також ранок, в який ти прокинувся у власному ліжку. З надією та впевненністю, що він настане, чекаємо дня, коли замість того аби прокидатись під звуки війни, ми прокинемось під звуки повідомлення про те, що нарешті настав мир.
Вшануємо хвилиною мовчання пам'ять тих, хто загинув за нашу Землю, за нашу Незалежність, за наше краще майбутнє.
Вистоємо. Переможемо. Відбудуємо.
Начальник Іллінівської
сільської військової адміністрації Володимир МАРИНИЧ
